Вчені ставлять під сумнів моделі глобального потепління

Науковці піднімають питання про достовірність сучасних кліматичних моделей, які використовуються для прогнозування глобального потепління. Дослідники стверджують, що існуючі підходи до моделювання клімату містять фундаментальні методологічні проблеми, які ставлять під сумнів їхню надійність.

Основне питання, яке досліджують вчені, полягає в тому, що відбудеться внаслідок зростання концентрації інфрачервоно-активних газів у атмосфері, зокрема вуглекислого газу, метану та закису азоту. Дослідники хочуть зрозуміти, як це вплине на накопичення тепла на суші, в океанах та в нижніх шарах атмосфери.

Згідно з гіпотезою потепління, земна система довгохвильового випромінювання в космос зазнає зниження ефективності, що потребуватиме вищої температури на межі суші та океану з атмосферою для підтримання рівня довгохвильового випромінювання в космос. Проте альтернативна нульова гіпотеза стверджує, що значного зниження ефективності не відбудеться, тобто випромінювання в космос не чутливе до поступових змін у здатності атмосфери поглинати інфрачервоне випромінювання в ясну погоду.

Критики вказують на проблематичність використання концепцій «примусу» та «зворотного зв'язку» в кліматичних дослідженнях. Вони стверджують, що така термінологія заздалегідь передбачає зниження ефективності випромінювання та розглядає прямий вплив потепління як рушійну силу посилення через механізми зворотного зв'язку. Хоча це може здатися питанням семантики, використання слова «примус» передбачає наявність відповідної здатності впливу.

Дослідники наголошують, що вся система кліматичного моделювання має циркулярний характер. Коли використовуються попередньо стабілізовані, налаштовані за параметрами загальні циркуляційні моделі з застосуванням радіаційних «примусів», обчислених на основі поступового збільшення концентрації вуглекислого газу, метану та закису азоту, то зниження ефективності випромінювача закладається в код програми, а результат потепління стає неминучим.

Особливо проблематичним є те, що жодна з існуючих моделей не здатна безпосередньо обчислювати процеси утворення та розсіювання хмар, які, як відомо, є основним регулятором довгохвильового випромінювання Землі в космос. Ця неспроможність моделей точно відтворювати хмарність ставить під сумнів їхню здатність надавати достовірні прогнози щодо кліматичних змін.

Вчені закликають скептиків кліматичної тривоги припинити погоджуватися з семантичним обрамленням дослідження через концепції «примусу» та «зворотного зв'язку». Це не означає заперечення концепції інфрачервоно-активних газів або можливості обчислення статичного радіаційного ефекту на поверхні. Йдеться про визнання того, що гіпотетичний кінцевий результат не можна приймати як даність на початку дослідження.

Дослідники підкреслюють, що нульова гіпотеза досі не була спростована. Більше того, вони стверджують, що до цього навіть близько не дійшли. Це означає, що альтернативне пояснення, згідно з яким збільшення концентрації парникових газів не призведе до значного впливу на глобальну температуру, залишається науково обґрунтованим.

Критика кліматичних моделей стосується не лише їхньої методології, але й філософського підходу до наукового дослідження. Вчені наголошують на важливості дотримання принципів наукового методу, який вимагає перевірки гіпотез без заздалегідь закладених припущень про результат.

Ця дискусія відображає більш широкі дебати в науковому співтоваристві щодо надійності кліматичних прогнозів та методів їх отримання. Деякі дослідники вважають, що сучасні моделі занадто спрощують складні кліматичні процеси та не враховують усіх факторів, які можуть впливати на глобальну температуру.

Питання про достовірність кліматичних моделей має важливе значення для формування політики щодо зміни клімату та прийняття рішень про заходи з пом'якшення наслідків глобального потепління. Якщо моделі дійсно містять систематичні помилки або методологічні недоліки, це може вплинути на обґрунтованість рекомендацій щодо кліматичної політики.

Дослідники підкреслюють необхідність продовження наукових досліджень та вдосконалення методів кліматичного моделювання. Вони закликають до більш критичного підходу до оцінки існуючих моделей та розробки нових методів, які б краще враховували складність кліматичної системи Землі.