Вчені з'ясували причину вовчака: винен дитячий вірус

Понад півстоліття науковці шукали причину вовчака. Це виснажливе захворювання, яке змушує імунну систему атакувати власний організм. Воно може уражати суглоби, шкіру, нирки та навіть мозок. Хоча симптоми хвороби детально описані, її походження залишалося загадкою.

Тепер дослідники Стенфордського університету вважають, що розгадали цю таємницю. Винуватець не якась загадкова токсична речовина чи рідкісна мутація, а дитячий вірус, який є майже в кожної людини.

Вірус Епштейна-Барр, відомий передусім як збудник інфекційного мононуклеозу, може бути тією іскрою, яка запалює вовчак. Про це йдеться в новому дослідженні, опублікованому в журналі Science Translational Medicine.

«Це найважливіше відкриття, яке вийшло з моєї лабораторії за всю мою кар'єру», — заявив Вільям Робінсон, професор імунології та ревматології Стенфордського університету та старший автор дослідження. За його словами, це відкриття стосується всіх випадків вовчака без винятку.

Вірус Епштейна-Барр належить до родини герпесвірусів, до якої також входять збудники вітряної віспи та герпесу. Він легко поширюється через слину, зазвичай у дитинстві або підлітковому віці, тому майже всі люди є його носіями. Після зараження вірус залишається в організмі назавжди.

«Практично єдиний спосіб не підхопити вірус Епштейна-Барр — це жити в ізольованому середовищі», — зазначив Робінсон.

Вірус ховається в В-клітинах, які є фабриками антитіл імунної системи. У здорових людей ці клітини патрулюють організм у пошуках патогенів. Але близько 20 відсотків з них є аутореактивними, тобто здатними атакувати власні тканини організму. Зазвичай цього майже ніколи не відбувається.

Дослідження Стенфорда показує, як вірус Епштейна-Барр захоплює цю систему. Він проникає в аутореактивні В-клітини та перепрограмує їх. Використовуючи передовий метод одноклітинного секвенування, команда Робінсона дослідила сотні тисяч В-клітин пацієнтів з вовчаком та здорових людей. Результати були вражаючими: у хворих на вовчак виявилося в 25 разів більше інфікованих вірусом В-клітин — приблизно одна на кожні 400 клітин, порівняно з однією на 10 тисяч у здорових людей.

«Ми вважаємо, що це критичне відкриття: вірус Епштейна-Барр активує ці В-клітини, щоб запустити аутоімунну відповідь, яка спричиняє вовчак», — розповів Робінсон виданню The Guardian.

Коли вірус активується всередині цих клітин, він виробляє білок під назвою EBNA2, який діє як генетичний перемикач. Цей перемикач вмикає запальні гени, перетворюючи сплячі аутореактивні В-клітини на агресивні. Ці клітини-шахраї виробляють аутоантитіла — самонавідні снаряди, які визначають вовчак, — та залучають інші імунні клітини до битви.

Каскад стає самопідтримуваним. Те, що починається як вірусний злом усередині кількох клітин, закінчується імунним повстанням у всьому організмі.

Якщо вірус Епштейна-Барр інфікує майже всіх, чому лише деякі люди захворюють на вовчак? Відповідь поки що незрозуміла.

Робінсон припускає, що роль відіграють відмінності в штамах вірусу або генетична схильність. Гормони також можуть впливати на вразливість: близько дев'яти з десяти пацієнтів з вовчаком — жінки, а естроген може посилювати активність В-клітин. Люди африканського, карибського або азіатського походження мають вищий ризик захворювання.

Команда також визнає, що деякі ліки, які використовуються для лікування вовчака, можуть полегшувати реплікацію вірусу Епштейна-Барр, що ускладнює картину. Проте дослідження надає один з найсильніших механістичних зв'язків між вірусом Епштейна-Барр та аутоімунними захворюваннями.

Дипак Рао, ревматолог з лікарні Брігема та жінок, назвав це «чудовою роботою з окреслення потенційного механістичного зв'язку».

Для мільйонів людей, які живуть з вовчаком, нові відкриття можуть відкрити шлях до більш точного лікування. Сучасні методи терапії працюють шляхом широкого пригнічення імунної системи. Це зменшує болісні симптоми вовчака, але робить пацієнтів вразливими до інфекцій.

«Я думаю, що це дійсно створює основу для нового покоління методів лікування, які могли б фундаментально лікувати вовчак і тим самим приносити користь пацієнтам», — сказав Робінсон.

Підходи нового покоління можуть натомість цілеспрямовано впливати саме на інфіковані вірусом Епштейна-Барр В-клітини, використовуючи модифіковані Т-клітини або біспецифічні антитіла, які не зачіпають здорові імунні клітини. Тим часом кілька вакцин проти вірусу Епштейна-Барр вже проходять клінічні випробування. Якщо вони спрацюють, вони зможуть запобігти не лише мононуклеозу, але й, можливо, вовчаку та іншим пов'язаним з вірусом захворюванням, таким як розсіяний склероз та деякі види раку.

«Наші висновки зміцнюють обґрунтування вакцин проти вірусу Епштейна-Барр та противірусних стратегій як потенційних інструментів для запобігання не лише інфекціям, але й пов'язаним з вірусом аутоімунним захворюванням», — розповів Робінсон виданню National Geographic.

Вірус, який більшість з нас підхопила від дитячого поцілунку або спільної ложки, може містити ключ до однієї з найстаріших медичних загадок. Таємниця вовчака, яка колись здавалася нерозв'язною, починає проясняться — і рішення може бути приховане майже в кожній людській клітині.

«Мета зараз, — сказав Робінсон, — перетворити ці біологічні знання на більш точні, довготривалі та потенційно лікувальні методи терапії для людей, які живуть з вовчаком».