Ядерна безпека в умовах війни: уроки України для світу

В умовах сучасних викликів ядерна безпека залишається одним із ключових питань для країн, які використовують атомну енергію. Унікальна ситуація, що склалася в Україні через військові дії у 2022 році, привернула увагу світової наукової спільноти до проблем захисту ядерних установок під час збройних конфліктів. Вчені з Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» дослідили, як агресія вплинула на функціонування ядерних об’єктів, і запропонували конкретні кроки для вдосконалення міжнародних стандартів у цій сфері.

Дослідження ґрунтується на аналізі безпрецедентних подій, коли російські війська атакували ядерні об’єкти України. Зокрема, 24 лютого 2022 року Державна інспекція ядерного регулювання України повідомила Міжнародне агентство з атомної енергії про захоплення Чорнобильської атомної електростанції. Пізніше того ж року під ударами опинилися й інші об’єкти, включно із Запорізькою атомною електростанцією — найбільшою діючою станцією в Європі. Ці інциденти стали першими в історії, коли великі ядерні установки з опроміненим паливом зазнали прямого впливу бойових дій. На відміну від попередніх нападів на ядерні об’єкти в інших країнах, таких як Ірак чи Сирія, українські станції перебувають під гарантіями Міжнародного агентства з атомної енергії, що додає ситуації особливого значення.

Одним із головних висновків дослідження є те, що наявний режим фізичного захисту, який зосереджений на протидії крадіжкам чи диверсіям із боку недержавних суб’єктів, виявився недостатньо ефективним у контексті війни. Військові атаки створюють нові загрози, до яких система не була готова. Наприклад, пошкодження енергетичної інфраструктури призводило до відключення станцій від зовнішнього живлення, необхідного для охолодження палива. Так, 23 листопада 2022 року ракетні удари спричинили автоматичне відключення Рівненської, Південноукраїнської та Хмельницької атомних електростанцій від мережі через падіння частоти в енергосистемі. Подібні перебої можуть призвести до аварій, схожих на катастрофу на Фукусімі у 2011 році, коли втрата живлення стала критичним фактором.

Дослідники наголошують, що міжнародна спільнота потребує чіткішого планування дій на випадок таких надзвичайних ситуацій. У березні 2022 року генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії Рафаель Маріано Гроссі запропонував сім основних принципів ядерної безпеки, які включають підтримку функцій контролю та охолодження. Ці принципи отримали широку підтримку, але, на думку вчених, їх недостатньо. Потрібно розробити детальні сценарії реагування, які враховуватимуть специфіку збройних конфліктів. Наприклад, створення демілітаризованих зон довкола ядерних об’єктів, як це передбачено угодою між Індією та Пакистаном 1988 року, могло б стати ефективним рішенням.

Історичний аналіз показав, що ядерні об’єкти зазнавали атак і раніше. Під час Другої світової війни союзники бомбардували завод важкої води в Норвегії, а в 1981 році Ізраїль знищив реактор Осірак в Іраку. Однак сучасні події в Україні вирізняються масштабом і хаотичністю атак, які зачіпають не лише самі об’єкти, а й інфраструктуру, необхідну для їхньої роботи. Вчені пропонують інтегрувати фізичний захист із системами реагування на надзвичайні ситуації, щоб зменшити вразливість станцій до непрямих загроз, таких як відключення електроенергії чи води.

Ще однією пропозицією є допомога Міжнародного агентства з атомної енергії країнам-членам у розробці спеціалізованих інструкцій. Це дозволило б операторам станцій і державним органам краще координувати дії під час криз. Дослідники також закликають класифікувати загрози залежно від їхнього масштабу — міжнародного чи внутрішньодержавного, — щоб чітко розподілити обов’язки між сторонами. Нарешті, вони підкреслюють важливість підготовки до ненавмисних подій, таких як випадкові обстріли, які можуть мати катастрофічні наслідки.

Авторами дослідження є Тимофій Бібік, Владислав Борзенков та Ігор Остапенко з Навчально-наукового інституту атомної та теплової енергетики Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Робота, опублікована в журналі «Ядерна та радіаційна безпека» у 2025 році.