Як думки впливають на зорове сприйняття мозку

Дослідження, проведене вченими з Колумбійського університету, спростовує традиційне уявлення про роботу мозку та демонструє набагато складнішу картину взаємодії різних його ділянок під час сприйняття інформації. Класична модель стверджувала, що зорова система працює як звичайна відеокамера — просто реєструє та передає інформацію для подальшої обробки. Однак новітні наукові розвідки показують принципово інший механізм.

Команда дослідників на чолі з біомедичним інженером та нейробіологом Наттідою Рунгратсамітавіманою провела серію експериментів, які довели надзвичайну гнучкість зорової системи мозку. Виявилося, що зорові ділянки мозку не просто пасивно реєструють побачене, а активно інтерпретують інформацію залежно від поточного контексту та завдань, які вирішує людина.

Для ілюстрації цього феномену науковці використали простий, але показовий приклад: коли людина бачить моркву, її сприйняття миттєво змінюється залежно від ситуації. Якщо людина готує зимовий суп, морква сприйматиметься як коренеплід, а якщо вона збирається дивитися Суперкубок, той самий овоч сприйматиметься як закуска для святкового столу.

Tradicionally вважалося, що категоризація об'єктів — це функція префронтальної кори, яка відповідає за логічне мислення та складні когнітивні процеси. Проте дослідження показало, що зорова система може випереджати префронтальну кору в миттєвій інтерпретації побаченого.

Експеримент, опублікований у журналі Nature Communications, надав чіткі докази того, що ранні сенсорні системи відіграють набагато активнішу роль у прийнятті рішень, ніж вважалося раніше. Більше того, вони здатні адаптуватися практично миттєво, залежно від поточного контексту.

Ключове значення дослідження полягає не лише в розумінні роботи людського мозку, але й у потенційному впливі на розвиток штучного інтелекту. Науковці вважають, що отримані результати можуть допомогти створювати більш гнучкі та адаптивні системи штучного інтелекту, здатні швидко реагувати на зміни середовища.

Дослідження проводилося групою вчених, до якої увійшли Маргарет М. Гендерсон, Джон Т. Серенсес та безпосередньо керівниця проєкту Наттіда Рунгратсамітавіман. Вони використовували складні методики нейровізуалізації та когнітивного моделювання, щоб простежити найтонші механізми роботи мозку.

Результати цієї наукової роботи не лише розширюють наше розуміння когнітивних процесів, але й відкривають нові горизонти для досліджень у галузях нейробіології, психології та штучного інтелекту. Вони демонструють, наскільки складною та динамічною є робота людського мозку, і наскільки далеко ми ще перебуваємо від повного розуміння його механізмів.