Як миші надають першу допомогу одне одному: нове наукове відкриття

Багато хто з нас у школі проходив курси з надання першої допомоги — навички, які стають життєво важливими в екстрених ситуаціях, коли людина втрачає свідомість і потребує негайної підтримки. Таке навчання включає оцінку ситуації, перевірку життєвих показників, виклик швидкої допомоги та, за потреби, проведення серцево-легеневої реанімації. Хоча технічні аспекти надання допомоги потребують навчання і практики, інстинкт допомагати іншим у біді є глибоко вкоріненим у людській природі. Але ми не єдині: різні види тварин також демонструють поведінку, спрямовану на підтримку своїх непритомних або ослаблених побратимів. У дикій природі їх бачили, як вони торкаються, доглядають, штовхають або навіть б’ють своїх товаришів, намагаючись привести їх до тями. Проте до недавнього часу ці спостереження залишалися лише анекдотичними і не давали змоги стверджувати, чи є така поведінка природною реакцією на надзвичайні ситуації.

Випадкове спостереження за поведінкою, схожою на надання першої допомоги, у мишей підштовхнуло вчених із Медичної школи Кека Університету Південної Каліфорнії до проведення контрольованого дослідження, результати якого опубліковано в журналі Science. Їхні висновки свідчать про те, що миші можуть підвищувати шанси на виживання та зміцнювати соціальні зв’язки, допомагаючи своїм побратимам у скрутному становищі.

Першим автором дослідження став Венцзянь Сунь, науковий співробітник Медичної школи Кека, який випадково помітив цю поведінку під час іншого експерименту. «Ця поведінка була особливо унікальною через її схожість із тим, як люди реагують у надзвичайних ситуаціях. Я ніколи раніше не бачив такого від мишей», — зазначив Сунь у пресрелізі. Подальше дослідження детально вивчило цю особливість, показавши, що миші схильні допомагати своїм непритомним товаришам. Реакція «мишей-рятівників» на анестезованих особин варіювалася від ніжного обнюхування та догляду до більш активних дій, таких як кусання за рот чи язик, аж до витягування язика непритомної миші, щоб звільнити дихальні шляхи.

«Миші-помічники» демонстрували відчуття терміновості, наближаючись до своїх непритомних партнерів. Корекція положення рота і язика сприяла швидшому відновленню. Примітно, що витягування язика не було проявом агресії — таку поведінку рідко спостерігали, коли партнер був притомним або просто спав. Це підкріплює думку, що дії мишей є цілеспрямованими і проявляються саме в ситуаціях, які вони сприймають як надзвичайні.

Дослідники також помітили, що подібні спроби порятунку частіше відбувалися між знайомими мишами, ніж між незнайомцями. Щоб з’ясувати нейронні механізми цієї соціальної поведінки, вчені звернули увагу на паравентрикулярне ядро гіпоталамуса — ділянку мозку, яка відіграє роль у реакції на стрес і виробленні окситоцину, нейротрансмітера, пов’язаного з емпатією та соціальними зв’язками. Використовуючи оптогенетику — техніку, що дозволяє маніпулювати активністю нейронів за допомогою світлочутливих білків, — дослідники виявили, що активація нейронів, чутливих до окситоцину, стимулювала поведінку порятунку навіть серед незнайомих мишей. Натомість блокування цих нейронів зменшувало дії, схожі на першу допомогу, у парах знайомих мишей.

Ці результати вказують на те, що сигналізація окситоцину відіграє ключову роль у поведінці, спрямованій на порятунок, і це дослідження стало першим, яке встановило його значення для соціальних зв’язків у мишей. За словами Лі Чжана, головного дослідника і професора фізіології та нейронаук у Медичній школі Кека, на емпатичну поведінку та соціальні зв’язки у ссавців впливає безліч факторів. Результати дослідження свідчать, що взаємна підтримка у стресових ситуаціях може не лише підвищувати шанси на виживання, а й зміцнювати соціальні зв’язки серед тварин, подібно до того, як це відбувається у людей.

Окрім поглиблення розуміння поведінки тварин, ці висновки підкреслюють важливу роль системи окситоцину у формуванні просоціальних дій. Дослідження відкриває нові перспективи для вивчення соціальних взаємодій серед хребетних і може сприяти вдосконаленню підходів до лікування та кращому розумінню тварин, демонструючи схожість між їхньою поведінкою та нашою. Ця робота не лише розширює межі наукового знання, а й нагадує про те, як тісно пов’язані інстинкти виживання та соціальна взаємодія у природі. У майбутньому такі дослідження можуть пролити світло на еволюційні основи емпатії та допомогти розробити нові стратегії для підтримки соціальних зв’язків у різних видах, включно з людиною.