Як релігія впливає на політичну владу?

Нове дослідження, опубліковане в Electronic Journal of Education, Social Economics and Technology, розкриває багатогранну роль релігії в політичних системах різних культур. Автори — Сетіаван, Мухаммад Хатта, Алхуда та Дармаді, науковці з інститутів Індонезії провели якісний аналіз, щоб з’ясувати, як релігійні переконання стають інструментом легітимності влади, джерелом соціальних рухів і водночас причиною конфліктів.

Використовуючи тематичний підхід, вони дослідили взаємодію релігії та політики в таких країнах, як Іран, Індія, Індонезія та США, спираючись на дані з книг, статей і звітів міжнародних організацій.

Учені зазначають, що релігія часто слугує основою для політичної легітимності. В Ірані після революції 1979 року концепція «Вілаят аль-Факіх» дозволила аятолі Хомейні обґрунтувати владу як божественну волю, що посилило контроль над суспільством. Дослідження посилається на Freedom House (2021), вказуючи, що в таких теократичних системах політична свобода обмежена, а релігійні наративи стримують зміни.

У США політики, як-от Дональд Трамп у 2020 році, використовували підтримку євангельських християн (76% голосів за даними Pew Research Center), щоб зміцнити свій авторитет у демократичному контексті. В Індонезії партії застосовують ісламські символи для залучення 87% мусульманського населення, що підтверджують дані Центрального статистичного агентства (BPS, 2021). Це демонструє, як релігія адаптується до місцевих умов, формуючи політичний ландшафт.

Дослідники також звертають увагу на масову мобілізацію. В Індонезії акція 212 у 2016 році зібрала мільйони мусульман, вплинувши на вибори губернатора Джакарти 2017 року, де переміг Ан’єс Басведан. В арабських країнах під час «Арабської весни» ісламські групи, як «Брати-мусульмани» в Єгипті, координували протести, що призвели до політичних зрушень. У США релігійні організації, такі як Moral Majority, мобілізують виборців навколо тем абортів і одностатевих шлюбів, що видно з опитування Gallup (2020), де 40% американців вважають релігію ключовою у житті. Проте автори застерігають: такі дії можуть загострювати соціальну напругу, як в Індії, де мобілізація індуїстських націоналістів призвела до зростання насильства проти мусульман (Amnesty International, 2020).

Ще одним аспектом є вплив релігійних цінностей на політику. У Саудівській Аравії шаріат формує закони, обмежуючи права жінок, що критикує Human Rights Watch. У США консервативні християни (61% проти абортів за Pew Research Center) впливають на дебати про репродуктивні права. В Індонезії шлюбний закон відображає норми 90% мусульманських шлюбів, ускладнюючи становище меншин. У Франції ж світськість, як заборона релігійних символів у школах, викликає протести, показуючи напругу між релігією та державою. Глобалізація додає складності: права людини кидають виклик традиційним практикам, а молодь дедалі більше схиляється до секулярних цінностей.

Конфліктний потенціал релігії також значний. В Індії історична ворожнеча між індусами та мусульманами, підживлена політикою, призвела до таких подій, як заворушення в Гуджараті 2002 року. У М’янмі буддійські лідери виправдовують репресії проти рохінджа, спираючись на релігійну ідентичність (Human Rights Watch, 2018). Водночас релігія сприяє примиренню: в Африці релігійні лідери допомагали у мирних процесах у Судані та Уганді (United Nations, 2018), а в Індонезії організації Nahdlatul Ulama та Muhammadiyah просувають толерантність, що підтримує 70% населення (LSI, 2021). Це підкреслює подвійну природу релігії — як джерела розбрату, так і гармонії.

На думку авторів, взаємодія релігії та політики динамічна й залежить від соціокультурного контексту. Вона може стабілізувати суспільство, як в Ірані чи Саудівській Аравії, але й провокувати несправедливість, як у М’янмі. Дослідження закликає до глибшого розуміння цих процесів, щоб передбачити виклики глобалізації та розробити стратегії для справедливого суспільства. Учені наголошують: релігія не статична, вона еволюціонує разом із суспільством, вимагаючи нових підходів до аналізу її ролі в сучасному світі.

Дослідження Сетіавана та його колег доводить, що релігія залишається потужним фактором у політиці, здатним як об’єднувати, так і розділяти суспільства. Її роль потребує подальшого вивчення для створення інклюзивних систем, що поважають різноманітність і права людини.