Як самці восьминога отруюють самок під час спарювання

Вчені виявили унікальну стратегію виживання у самців синьолінійного восьминога (Hapalochlaena), які використовують потужний нейротоксин для захисту від самок під час спарювання. Дослідження, проведене групою під керівництвом Вен-Сун Чунга, нейробіолога з Університету Квінсленда в Австралії, показало, що самці цього виду перед початком копуляції вводять у серце самок тетродотоксин (TTX), щоб тимчасово їх знерухомити. Цей механізм дозволяє уникнути сексуального канібалізму — явища, коли самка поїдає партнера після акту спарювання. Результати роботи опубліковано в журналі Current Biology.

Синьолінійні восьминоги — невеликі морські істоти, розміром приблизно 4,5 сантиметра, що дорівнює розміру м’ячика для гольфу. Незважаючи на скромні розміри, вони відомі як одні з найнебезпечніших мешканців океану через надзвичайно токсичну отруту. За даними Австралійського музею, укуси цих восьминогів спричинили кілька смертельних випадків серед людей в Австралії. Проте до цього часу вчені не знали, що токсин відіграє ключову роль не лише в полюванні чи захисті, а й у репродуктивній поведінці.

Сексуальний канібалізм — поширена практика серед головоногих молюсків, таких як восьминоги, а також серед павуків і богомолів. За словами Чунга, самки восьминогів, які зазвичай удвічі більші за самців, поїдають партнера після спарювання, щоб отримати додаткову енергію для виношування та інкубації яєць. «Самець для них — це останній перекус», — пояснює дослідник. У багатьох видах восьминогів самці еволюціонували так, щоб мати довші спарювальні кінцівки, які дозволяють тримати дистанцію від самки під час копуляції та уникати смерті. Однак у синьолінійних восьминогів спарювальна кінцівка коротка, що змушує самця наближатися до самки, наражаючись на ризик.

Щоб розібратися в цій поведінці, Чунг провів спостереження за синьолінійними восьминогами, використовуючи відеозапис із макрооб’єктивом. Він помітив, що самці підходять до самок ззаду і намагаються вкусити їх у певну ділянку тіла, через яку токсин потрапляє до аорти. «Це дійсно дивовижна поведінка», — зазначає вчений. Після укусу самка втрачає рухливість і припиняє дихати приблизно на годину, що дає самцеві достатньо часу для безпечного завершення спарювання. Цікаво, що жодна з самок, яких спостерігали під час дослідження, не загинула від дії токсину, що свідчить про певний рівень стійкості до TTX у цього виду.

Чунг пояснює, що коли самка прокидається, вона все ще ослаблена, тому не намагається з’їсти самця. «Це своєрідна гонка озброєнь між статями», — говорить він, підкреслюючи, що така поведінка є прикладом адаптації, яка дозволяє самцям передати свої гени наступному поколінню. «Це навичка виживання», — додає дослідник. Використання нейротоксину в репродуктивних цілях стало несподіванкою для науковців, адже раніше вважалося, що отрута слугує виключно для полювання або захисту від хижаків.

Для поглибленого аналізу Чунг застосував потужний МРТ-сканер, який дозволив отримати детальні зображення мозку та внутрішніх органів восьминогів. Виявилося, що у самців, попри їхній менший розмір, отруйні залози значно більші, ніж у самок. Ця анатомічна особливість підтверджує, що токсин відіграє вирішальну роль у стратегії спарювання. Наступним кроком у дослідженні Чунг планує з’ясувати, чи вплинув цей механізм на еволюційні відмінності в будові мозку самців і самок.

Ця знахідка відкриває нові горизонти у вивченні поведінки головоногих і демонструє, наскільки складними можуть бути стратегії виживання в природі. Синьолінійні восьминоги, які живуть у прибережних водах Австралії та прилеглих регіонів, є прикладом того, як еволюція знаходить нестандартні рішення для передачі генетичного матеріалу. Дослідження також підкреслює важливість подальшого вивчення морських екосистем, адже навіть добре відомі види можуть приховувати несподівані таємниці.

Вен-Сун Чунг, який раніше працював із різними видами восьминогів, зазначає, що синьолінійні восьминоги вирізняються своєю незвичною поведінкою. Він сподівається, що його робота допоможе краще зрозуміти еволюційні процеси серед головоногих і, можливо, проллє світло на аналогічні механізми в інших видів. Наразі вчені продовжують аналізувати, як саме самки адаптувалися до дії токсину та чи впливає це на їхню репродуктивну здатність у довгостроковій перспективі.

Це дослідження не лише розширює наше уявлення про природу сексуального канібалізму, а й нагадує про неймовірну різноманітність стратегій виживання в тваринному світі. Синьолінійний восьминіг, маленький, але смертельно небезпечний, вкотре доводить, що розмір — не головне, коли йдеться про боротьбу за існування.