Загублений світ: відкрито давні озера і річки під пісками Аравії

Безкраї піщані простори Аравійської пустелі, зокрема регіон Руб-ель-Халі, відомий як «Порожній квартал», сьогодні є одним із найпосушливіших і найбезлюдніших місць на планеті. Проте під товщею пісків ховається історія зовсім іншого світу — світу, сповненого води та життя. Новаторське дослідження, опубліковане в престижному журналі Communications Earth & Environment, проливає світло на цей давно забутий ландшафт, виявляючи існування стародавніх озер, річок та долин, що сформувалися в періоди значно рясніших опадів тисячі років тому.

Це відкриття, зроблене міжнародною командою вчених, не лише кардинально змінює наше уявлення про минуле Аравійського півострова, але й надає цінні дані для розуміння драматичних змін навколишнього середовища, що відбувалися в пізньому четвертинному періоді, зокрема під час так званої фази «Зеленої Аравії». Дослідницька група під керівництвом доктора Абдалли Закі та професора Себастьєна Кастельтора з Женевського університету, у співпраці з професором Абдулкадером Афіфі з Університету науки та технологій короля Абдалли (KAUST) та професором Майклом Петраглією з Університету Гріффіта, задокументувала переконливі докази існування масивного стародавнього озера та великої долини, сформованої водними потоками.

Науковці реконструювали картину значно вологішої Аравії, де замість нинішньої випаленої пустелі існували великі водойми та розгалужені річкові системи. Ключовим фактором, що зумовив такий ландшафт, були мусонні дощі, які приходили з Африки та приносили в регіон значно більше вологи, ніж зараз. «Ґрунтуючись на серії датувань, схоже, що пік існування озера припав приблизно на 9000 років тому під час вологого періоду „Зеленої Аравії“, який тривав між 11 000 та 5 500 років тому», — пояснює доктор Абдалла Закі, провідний автор дослідження.

Виявлене стародавнє озеро було не просто великим — воно було по-справжньому велетенським за мірками сучасного посушливого клімату регіону. За оцінками вчених, його площа сягала 1100 квадратних метрів (ймовірно, мається на увазі 1100 квадратних кілометрів, виходячи з контексту формування 150-км долини, але оригінальний текст вказує «sq meters», що потребує уточнення або є можливою помилкою в оригіналі; втім, воно було значним), а максимальна глибина становила близько 42 метрів. Існування такої величезної водойми свідчить про радикально інші гідрологічні умови в минулому. Збільшення кількості опадів у цей період перетворило пустелю на процвітаючу екосистему, зробивши «Зелену Аравію» одним із найважливіших кліматичних епізодів в історії регіону. Ця волога епоха створила сприятливі умови не лише для флори та фауни, але й для людських спільнот.

Однак період існування озера не був вічним. Клімат — це динамічна система, і умови, що сприяли накопиченню води, з часом змінилися. Як пояснює професор Себастьєн Кастельторт, подальше збільшення кількості опадів призвело до того, що озеро врешті-решт переповнилося і прорвало свої природні береги. «Через збільшення кількості опадів озеро врешті-решт прорвалося, спричинивши величезну повінь і прорізавши в пустельному ландшафті долину завдовжки 150 кілометрів», — додає Кастельторт. Ця катастрофічна подія, ймовірно, була раптовою та потужною, кардинально змінивши рельєф місцевості та залишивши по собі глибокий шрам у вигляді долини, що зберігся донині під шаром піску. Цей епізод слугує яскравим нагадуванням про те, наскільки швидко і драматично може змінюватися навколишнє середовище під впливом кліматичних коливань.

Ландшафт, колись насичений водою, створив умови для розвитку багатих трав'янистих угруповань та саваноподібних екосистем. Ці зелені простори, що розкинулися там, де зараз панує пустеля, були привабливими для різноманітних тварин, а отже, і для людей, чий спосіб життя залежав від полювання та збиральництва. Період «Зеленої Аравії» став часом значних можливостей для населення регіону. «Формування озерних та річкових ландшафтів, разом із умовами трав'янистих рівнин та саван, сприяло б розселенню груп мисливців-збирачів та скотарських спільнот по території, яка зараз є сухою та безплідною пустелею», — зазначає професор Майкл Петраглія, експерт з археології Аравії.

Теорію про заселення цих колись вологих територій людьми підтверджують археологічні знахідки. Численні стоянки давніх людей, кам'яні знаряддя праці та інші артефакти були виявлені вздовж русел стародавніх річок та по берегах висохлих озер, чітко вказуючи на те, що люди активно використовували ці багаті на ресурси середовища. Вони полювали на тварин, що приходили на водопій, збирали їстівні рослини та, можливо, вже починали займатися скотарством. Стародавні водні шляхи слугували не лише джерелом ресурсів, але й природними коридорами для міграцій та переміщень людей по Аравійському півострову.

Проте сприятливий період «Зеленої Аравії» добіг кінця. Вплив кліматичних змін виявився глибоким та невідворотним. Приблизно 6000 років тому кількість опадів почала різко скорочуватися. Мусонна система, що приносила вологу, ймовірно, змістилася або ослабла, що призвело до поступового, але неухильного висихання регіону. Озера міліли і зникали, річки пересихали, а трав'янисті рівнини поступалися місцем пустельним ландшафтам. Цей перехід до значно сухіших, посушливих умов ознаменував кінець епохи «Зеленої Аравії».

Зміна клімату мала драматичні наслідки для людських спільнот, що населяли регіон. Зі зникненням надійних джерел води та скороченням ресурсів, населення було змушене шукати більш сприятливі для життя місця. «До 6000 років тому в Руб-ель-Халі відбулося сильне скорочення опадів, що створило сухі, посушливі умови, змусивши населення переміщуватися в більш придатні для життя місця та змінивши спосіб життя кочових народів», — додає Петраглія. Ймовірно, люди мігрували до прибережних зон, гірських оаз або в регіони, що залишалися відносно вологішими довше. Цей перехід також сприяв змінам у соціальній організації та стратегіях виживання, можливо, посилюючи роль кочового скотарства як способу адаптації до мінливих умов пустелі.

Відкриття стародавніх озер та річок під пісками Руб-ель-Халі є надзвичайно важливим. Воно не лише розкриває невідомі сторінки геологічної та кліматичної історії Аравії, але й надає безцінний контекст для розуміння давньої історії людства в цьому регіоні. Ці знахідки демонструють, наскільки динамічним може бути клімат і як сильно він впливає на ландшафти та можливості для життя. Вивчення таких палеосередовищ допомагає краще зрозуміти механізми адаптації людських спільнот до кардинальних змін навколишнього середовища в минулому, що є актуальним і в контексті сучасних кліматичних викликів. Загублений водний світ Аравії нагадує нам про те, що навіть найсуворіші пустелі планети колись могли бути квітучими оазами.