Занедбані залізниці та дренажні системи можуть стати новими зеленими зонами міст

У містах Австралії та світу існує чимало недооцінених зелених просторів — території вздовж дренажних систем, залізничних колій та порожні ділянки. Хоча їх часто вважають непотрібними чи неестетичними, нове дослідження демонструє значну цінність таких територій для міського середовища.

Ці неформальні зелені зони здатні підтримувати біорізноманіття та надавати містянам рідкісну можливість досліджувати природу, гратися чи взаємодіяти з довкіллям у менш регламентований спосіб, ніж у традиційних парках. Крім того, вони допомагають охолоджувати міста.

Дослідження виявило три основні підходи до розкриття потенціалу таких просторів: залишати території навмисно некерованими, підтримувати тимчасове чи неформальне використання або офіційно перетворювати їх на парки та інші громадські місця.

У Брюсселі, наприклад, занедбані залізничні території, залишені без втручання, перетворилися на осередок біорізноманіття. Це надає цінну інформацію про те, як екосистеми можуть відновлюватися без людського втручання.

У передмісті Мельбурна Норткот залізнична територія стихійно перетворилася на стежку, якою користуються пішоходи, власники собак та велосипедисти. Хоча офіційно це не парк, він функціонує як такий, а його неформальний характер сприяє відчуттю власності та спонтанності серед користувачів. Останніми місяцями місцеві мешканці почали висаджувати місцеву рослинність, встановлювати саморобні мистецькі інсталяції та навіть гойдалку.

Деякі місцеві ради можуть розглядати ініціативи громади як потенційну відповідальність, проте такі зусилля представляють можливість оживити недовикористані землі з мінімальними витратами. Визнаючи та підтримуючи такі заходи, зокрема фінансово, місцева влада може надати мешканцям можливість формувати власні райони значущим чином.

Ради також можуть створювати власні тимчасові інсталяції, такі як тимчасові парки. Це виявилося ефективним способом активації недовикористаного простору та випробування ініціатив перед розробкою більш постійних планів. Прикладом є створення тимчасового парку на вулиці Балларат у Ярравілі 2012 року, який завдяки підтримці громади перетворився на постійний парк у 2014 році.

Іноді доречне офіційне втручання — наприклад, коли земля забруднена або на ній ростуть інвазивні бур'яни. У таких випадках перетворення території на повноцінний парк може принести значні переваги. Землі вздовж річки, дороги чи залізниці можна легко перетворити на довгий «лінійний парк» з пішохідними та велосипедними доріжками.

У Парижі перетворення колишньої промислової залізничної лінії на лінійний парк є чудовим прикладом, що приваблює як місцевих жителів, так і туристів. Мельбурн також має власний успішний досвід відродження невикористаної інфраструктури — проєкт «Озеленення трубопроводу» у західній частині міста передбачає перетворення невикористаного каналізаційного колектора на яскравий лінійний парк.

Однак формалізація громадського використання міського зеленого простору має свою ціну, як фінансову, так і іншу: ретельно спроєктований парк може витіснити химерний, незапланований характер, який робить багато неформальних просторів особливими. Тому важливо розглядати формалізацію зеленого простору як один із багатьох варіантів і зберігати її для місць, де потенційні переваги виправдовують інвестиції.

Фахівцям з міського планування та місцевого самоврядування рекомендується уникати надмірного контролю та заміни. Важливо оцінити те, що вже є доступним. Іноді найкраще, що можна зробити — це спостерігати, відступити та підтримувати. Не всі громадські простори потребують генерального плану.