Жінки не потребують «виправлення»: системні причини гендерної нерівності

Питання гендерної нерівності вже давно перебуває в центрі уваги як наукових кіл, так і суспільних дискусій. Протягом десятиліть у професійному світі панувала неозвучена думка: «жінки — це проблема». Численні програми та ініціативи спрямовувалися на те, щоб зробити жінок «придатними» до кар’єри — навчити їх бути впевненішими, краще презентувати себе чи навіть стратегічно планувати народження дітей, щоб відповідати вимогам ринку праці. Але що, якщо проблема полягає не в самих жінках, а в системі, яка їх оточує? Саме таку думку висловлює професор Ання Даннер-Шрьодер, завідувачка кафедри менеджменту в Університеті RPTU Кайзерслаутерн-Ландау, пропонуючи радикально змінити підхід до розв'язання цього питання.

У своєму дослідженні, опублікованому в журналі Organization Studies, Даннер-Шрьодер разом із колегами проаналізувала подкаст «The Fix», який присвячений проблемі гендерної нерівності на робочому місці. Використовуючи теорію практик, дослідники розглянули понад 200 епізодів, щоб зрозуміти, як повсякденні дії та вкорінені структури сприяють відтворенню нерівності. «Часто ми бачимо спроби адаптувати жінок до професійного світу, — зазначає професорка. — Їх закликають бути сміливішими, краще себе „продавати“ чи навіть жертвувати особистими планами заради кар’єри. Але проблема не в них, а в системі, яка вимагає таких жертв».

Гендерна нерівність, за словами Даннер-Шрьодер, не є неминучою реальністю. Це радше модель поведінки, яка підтримується через колективні та повторювані дії. Саме тому, вважає вона, необхідно зосередитися на зміні повсякденних практик, що живлять цю нерівність. «Ми маємо нарешті розірвати цей ланцюг і змінити звички, які її підтримують. Це вимагає зусиль і сміливості від усіх, хто залучений до процесу», — пояснює науковиця.

Подкаст «The Fix», який веде Мішель Пенелопа Кінг, іде ще далі у розвінчанні застарілих наративів. У розмовах із дослідниками, політиками, акторками, засновниками компаній та топ-менеджерами Кінг кидає виклик уявленню, що гендерну нерівність можна подолати, просто «виправивши» жінок. Натомість вона акцентує на необхідності системних змін. Наприклад, у авіаційній галузі лише 5% пілотів — жінки, і причина криється не в їхній компетентності, а в негнучких робочих графіках, які ускладнюють життя жінок із доглядовими обов’язками. У корпоративному середовищі жінки нерідко змушені «бути як хлопці», щоб їх сприймали серйозно, попри всі їхні зусилля.

Ще одна ілюстрація системної нерівності — поведінка жінок та представників маргіналізованих груп, які адаптують свої дії, щоб уникнути стереотипів. Вони намагаються «зробити так, щоб усі почувалися комфортно з їхнім успіхом» чи «не бентежити інших своєю владою». Ці мікрокорекції накопичуються, перетворюючи буденність на джерело стресу. «У науці це називають „смертю від мільйона порізів“, — зазначає Даннер-Шрьодер. — Це символ того, як безліч дрібних перешкод створюють величезний ефект».

Проте подкаст також демонструє приклади того, як усе може працювати інакше. Ісландія, де батьківська відпустка є нормою, а виховання дітей розглядається як завдання для обох статей, слугує взірцем системних змін. Інший приклад — важливість альянсів із колегами-чоловіками. Замість того, щоб залишатися осторонь, коли жінки стикаються з дискримінацією, чоловіки можуть досягти значних результатів навіть завдяки невеликим діям, наприклад, реагуючи на проблемні коментарі.

Отже, гендерна рівність не може бути виключною відповідальністю жінок. Вона потребує залучення всіх, хто формує робочі системи. «Ми стверджуємо, що необхідно змінити наше розуміння гендерної нерівності. Важливо не лише знати, що вона є, а й усвідомлювати, як вона діє і що саме підтримує її існування. Потрібен підхід, заснований на практиках, який фокусується на повсякденних діях», — пояснює Даннер-Шрьодер. За її словами, процес корекції системи передбачає не лише перегляд власної поведінки, а й активну позицію: необхідно ставити під сумнів видимі й приховані практики, створювати нові підходи та розвивати їх.

Зрештою, саме системний підхід забезпечує сталі результати. Ті, хто наважується кинути виклик усталеним моделям, не лише відкривають для себе нові можливості, а й створюють середовище, у якому всі учасники можуть досягти довгострокового успіху. Це вимагає сміливості, але саме такий шлях веде до справжньої рівності. Дослідження Даннер-Шрьодер та аналіз «The Fix» нагадують: проблема не в людях, а в структурах, які ми самі підтримуємо. І змінити їх — у наших силах.