Зимовий лід в Арктиці досяг рекордно низького максимуму: NASA

Арктичний регіон, що відіграє ключову роль у глобальній кліматичній системі, продовжує надсилати тривожні сигнали. Згідно з останніми даними, оприлюдненими NASA та Національним центром даних зі снігу та льоду США (NSIDC), морський лід в Арктиці досяг рекордно низького рівня на піку свого зимового розповсюдження цього року. Це найменша площа зимового крижаного покриву, зафіксована за весь час супутникових спостережень, що розпочалися наприкінці 1970-х років.

Аналіз супутникових даних показав, що 22 березня 2025 року максимальна площа арктичного морського льоду становила 14,33 мільйона квадратних кілометрів (5,53 мільйона квадратних миль). Цей показник виявився нижчим за попередній антирекорд, встановлений у 2017 році, який становив 14,41 мільйона квадратних кілометрів (5,56 мільйона квадратних миль). Хоча різниця може здатися незначною на тлі загальних масштабів, вона є частиною чіткої та тривожної довгострокової тенденції до зменшення крижаного покриву в регіоні.

Зазвичай, протягом темних та холодних зимових місяців, коли сонячне світло майже не досягає полярних широт, морський лід в Арктиці активно наростає та поширюється, досягаючи максимальної площі наприкінці зими або на початку весни. Однак останніми десятиліттями цей процес зазнає суттєвих змін. Вчені фіксують не лише зменшення загальної площі льоду, що утворюється щозими, але й значне скорочення так званого багаторічного льоду — криги, яка переживає літній сезон танення і зберігається протягом кількох років. Цей старіший, товщий лід є більш стійким і відіграє важливу роль у стабільності арктичної екосистеми. Ця зима, на жаль, продовжила негативну тенденцію, яку науковці відстежують вже понад чотири десятиліття за допомогою супутникових технологій.

Для вимірювання площі морського льоду вчені використовують складну систему супутникового моніторингу. Основним інструментом є супутники програми Defense Meteorological Satellite Program (DMSP), які оснащені мікрохвильовими радіометрами. Ці прилади вимірюють природне мікрохвильове випромінювання Землі, яке суттєво відрізняється для відкритої води та криги. Перевага мікрохвильового діапазону полягає в тому, що він дозволяє отримувати дані незалежно від хмарності та освітлення, що є критично важливим для полярних регіонів, особливо під час полярної ночі. Отримані дані обробляються, і поверхня Арктики умовно ділиться на сітку з квадратів. Площа морського льоду визначається як сума площ усіх квадратів сітки, де концентрація льоду становить щонайменше 15%. Для забезпечення безперервності та надійності даних, сучасні вимірювання доповнюються історичними даними, зокрема зібраними супутником Nimbus-7, спільним проєктом NASA та Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA), який працював з 1978 по 1985 рік. Саме ця безперервна серія спостережень дозволяє виявляти довгострокові кліматичні тренди на тлі природної міжрічної мінливості.

Що ж стало причиною цьогорічного рекордно низького зимового максимуму? Вчені вказують на комплекс факторів. По-перше, це аномально теплі температури повітря над значною частиною Північного Льодовитого океану протягом зимового сезону. По-друге, вищі, ніж зазвичай, температури поверхні океану уповільнювали процес замерзання води. По-третє, свою роль відіграли стійкі вітрові патерни. Наприклад, вітри, що дмуть з океану на суходіл (прибережні вітри), можуть перешкоджати утворенню нового льоду біля берегової лінії та відганяти вже сформовану кригу далі в море. Ці фактори спільно обмежили як формування нової криги, так і виживання старішого, багаторічного льоду.

Наслідки спостерігалися не лише в загальному масштабі, але й на регіональному рівні. У багатьох субарктичних районах площа морського льоду протягом зими була значно нижчою за середні показники періоду 1981−2010 років, який використовується як базовий для порівняння. Яскравим прикладом є Затока Святого Лаврентія, де низький рівень льодового покриву спостерігався протягом більшої частини сезону. Вчені пов'язують це саме з поєднанням теплого повітря, підвищеної температури поверхні води та впливом прибережних вітрів.

Низький показник зимового максимуму викликає серйозне занепокоєння щодо майбутнього літнього сезону танення. «Ми вступаємо в наступний літній сезон, маючи менше льоду на старті», — зазначає Лінетт Бойсверт, науковиця, що спеціалізується на дослідженні льоду в Центрі космічних польотів Годдарда NASA. «Це не віщує нічого доброго для майбутнього».

Менша кількість льоду на початку літа означає, що більша площа темної поверхні океану буде відкрита для поглинання сонячної радіації. Лід, особливо вкритий снігом, має високу відбивну здатність (альбедо) і відбиває значну частину сонячного випромінювання назад у космос, допомагаючи охолоджувати планету. Відкрита вода, навпаки, темна і поглинає набагато більше сонячної енергії, що призводить до нагрівання океану. Це, своєю чергою, прискорює танення залишків льоду і може уповільнити його утворення наступної осені, створюючи петлю позитивного зворотного зв'язку, відому як посилення арктичного потепління (Arctic amplification).

Наслідки зменшення арктичного льоду є багатогранними. Це загрожує унікальним екосистемам, які залежать від крижаного покриву, зокрема білим ведмедям, тюленям та іншим арктичним видам. Танення льоду сприяє підвищенню рівня моря та посиленню ерозії узбережжя в арктичних регіонах, що ставить під загрозу інфраструктуру та традиційний спосіб життя корінних народів. Крім того, зміни в Арктиці можуть впливати на погодні патерни в середніх широтах, включаючи Європу та Північну Америку, через вплив на атмосферні течії, такі як полярний вихор та струменеві течії.

Цьогорічний рекордно низький зимовий максимум арктичного льоду є ще одним яскравим свідченням швидких і глибоких змін, що відбуваються в одній з найчутливіших до клімату зон планети. Це нагадування про нагальну потребу в глобальних діях для пом'якшення наслідків зміни клімату та адаптації до вже неминучих змін у крижаному серці нашої планети.